Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.12.2014 року у справі №910/24629/13
Постанова ВГСУ від 13.10.2015 року у справі №910/24629/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року Справа № 910/24629/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Драчова М.С.,відповідача-Притула Г.Ю.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.10.2014у справі№910/24629/13за позовомПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"доКП "Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району"про стягнення 595716,12 грн. заборгованості за надані комунальні послуги ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 17.02.2014 (суддя Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 (судді: Скрипка І.М., Руденко М.А., Шаптала Є.Ю.), позов задоволено частково - на підставі ст.193 ГК України, ст.ст.526,530,610,611,612,625 ЦК України та ч.2 ст.22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" стягнуто з КП "Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району" на користь ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" 47789,71 грн. заборгованості за надані комунальні послуги, 109,11 грн. пені, 509,09 грн. штрафу, 3% річних у сумі 24,41 грн. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку їх необґрунтованістю.

ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати в частині відмови у стягненні 502778,49 грн. основного боргу, 14502,99 грн. пені, 27019,32 грн. штрафу та 3% річних в сумі 2983 грн., передати справу в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду м.Києва, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ч.2 ст.19 Конституції України, ст.627 ЦК України, ст.6 ГК України, ч.2 ст.22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07.10.2008р. за №936/15627 (далі - Правила), та ст.ст.42,33,43,83,84,105 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на безпідставний вихід судів за межі позовних вимог шляхом самовільної самостійної зміни зазначеного у платіжних документах цільового призначення платежу, яка (зміна) полягає у зарахуванні коштів, сплачених за питну воду, що використовується відповідачем для надання послуг з гарячого водопостачання, в рахунок оплати постачання холодної питної води та водовідведення. При цьому, суд в порушення ст.43 ГПК України безпідставно не взяв до уваги надані позивачем акти про зняття показань водолічильників, що погоджені і підписані відповідачем та є первинними документами, підтверджуючими факт надання послуг за договором. Заявник також вважає, що спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з водопостачання та водовідведення, обсяг яких сторонами визначено актами про зняття показників водолічильників у відповідності із договором, при тому що умовами укладеного між сторонами договору не встановлено звільнення абонента від сплати за надані йому послуги постачальником води, яка підігрівається в теплових пунктах, що не перебувають на балансі абонента. Крім того, ПАТ "Київенерго" не було залучено до участі у справі в якості третьої особи та не витребувані документи, які підтверджують перебування відповідних теплопунктів на балансі ПАТ "Київенерго", а правова позиція судів щодо відсутності цих теплопунктів на балансі відповідача ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи через відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів щодо передачі іншим суб'єктам господарювання (окрім відповідача) теплових пунктів, на які позивачем здійснюється постачання питної води для підігріву.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині відмови у стягненні 502778,49 грн. основного боргу, 14502,99 грн. пені, 27019,32 грн. штрафу та 3% річних в сумі 2983 грн.) фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 502778,49 грн. основного боргу, 14502,99 грн. пені, 27019,32 грн. штрафу та 3% річних в сумі 2983 грн. з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив того, що:

02.03.2006р. між ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал", (позивач, постачальник за договором) та КП "ЖЕО-109" Голосіївської районної в м.Києві ради, яке в подальшому було перейменовано на КП "Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району", (відповідач, абонент по договору) укладено договір №06420/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, за умовами якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору.

Відповідно до п.2.1 договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється: 2.1.1) за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності в абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для подиву визначається за показниками лічильника. В разі технічної неспроможності встановлення лічильника, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу; 2.1.2) зняття показань з лічильника (-ів) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно графіку обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальника від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг; 2.1.4) кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показниками лічильників стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.

Відповідно до п.2.2.1 договору постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до виставлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Пунктом 2.2.2 договору сторони погодили, що у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватись іншими способами, що не суперечить чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно п.2.2.3 договору в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до п.4.2 договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.

За безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника (п.4.6 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, для обліку заборгованості за надані послуги з постачання питної води та водовідведення за договором, позивачем було присвоєно відповідачу абонентські коди: 1-1379, 1-1705 та 1-1706. Також позивач відкрив відповідачу абонентський код 1-51379 для обліку кількості питної води, яка йде на підігрів, і відповідно за яким обліковується заборгованість за надані послуги з поставки зазначеної питної води та її стоків.

Позивач стверджує, що за період з 01.04.2013р. по 30.09.2013р. відповідачу було надано послуги з водопостачання та водовідведення (в т.ч. і з постачання води, що йшла на підігрів) на загальну суму 2648585,56 грн., з яких сплачено лише 2096491,13 грн., а тому заборгованість відповідача перед позивачем становить 550568,20 грн. (з урахуванням перерахунків на суму 1526,23 грн. у травні 2013р. за кодами 1-1379, 1-1705 та 1-1706). Позивачем долучено до матеріалів справи акти зняття показників з приладу обліку за спірний період, якими підтверджується обсяг спожитої відповідачем питної води та прийнятих від нього стоків.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190 та зареєстровані в Мінюсті 07.10.2008р. за №936/15627; далі - Правила) передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Сторонами не заперечується факт надання позивачем у спірний період послуг з постачання питної води та водовідведення у заявленому позивачем та документально підтвердженому обсязі.

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується, що за надані послуги у спірний період відповідач частково розрахувався, перерахувавши грошові кошти в рахунок оплати послуг з постачання питної води (не на підігрів) та водовідведення. При цьому, відповідачем заперечується споживання ним та наявність зобов'язань з оплати за постачання питної води на підігрів (для виготовлення гарячої води).

Відповідно до п.3.13 Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, відповідно до п.3.13 Правил розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

З наявних в матеріалах справи документів та пояснень відповідача вбачається, що теплові пункти за адресами, на які позивачем постачається питна вода на підігрів (для виготовлення гарячої води), та за якими позивач виставляє рахунки відповідачу, знаходяться у володінні та користуванні не відповідача, а перебувають у обслуговуванні та на балансі ПАТ "Київенерго", до яких відповідач доступу немає. Відтак, відповідач не є балансоутримувачем зазначених бойлерів.

Оскільки укладений між сторонами договір не регулює відносини постачання питної води для виготовлення гарячої води, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за питну воду, що йде на підігрів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за воду, обліковану позивачем за кодом 1-51379 (як на підігрів для виготовлення гарячої води), є необґрунтованими, належними та допустимими доказами не доведеними, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладені обставини, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та штрафу, нарахованих на вказану суму, які є похідними та обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати наданих послуг.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за постачання питної води та водовідведення за договором у період з 01.04.2013р. по 30.09.2013р., апеляційна інстанція зазначила наступне.

Відповідно до ч.2 ст.22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Отже, відповідач зобов'язаний розраховуватися за надані послуги з постачання питної води, водовідведення її стоків, а також за водовідведення стоків обсягів води, яка обліковувалась позивачем за кодом 1-51379. Тобто, незалежно від того, ким і для яких подальших потреб використовувалась вода, облікована позивачем за кодом 1-51379, за умовами договору та положень чинного законодавства відповідач повинен платити за її стоки згідно обрахованих позивачем та неоспорених відповідачем обсягів цих стоків за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.02.2012 №82.

Апеляційна інстанція, перевіривши проведений місцевим господарським судом розрахунок заборгованості відповідача з оплати наданих по договору послуг з постачання питної води та водовідведення у обсягах, що підтверджені документально та визнаються обома сторонами, дійшла висновку про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані останнім послуги із постачання питної води та приймання стічних вод за період з 01.04.2013р. по 30.09.2013р. становить лише 47789,71 грн., а, відтак, позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості підлягають частковому задоволенню. При цьому, при розрахунку, у графі "сплачено (обліковано позивачем за кодом 1-51379)", судом враховані суми надходження коштів, які позивач зараховував у рахунок оплати за воду, що йшла на підігрів (є різницею між сумою коштів, що зараховувалась позивачем за кодом 1-51379, і коштами, які були зараховані судом вище в рахунок оплати за стоки гарячої води, а також враховані проведені позивачем перерахунки, що вказані останнім в його розрахунках. Тариф, за яким проводився розрахунок, визначений згідно з постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №184 від 30.09.2011 №82 та від 10.02.2012.

Ані умовами договору, ані законом не зобов'язано відповідача сплачувати позивачу за постачання питної води, що йде на підігрів, а договором передбачена лише поставка питної води, відтак, зняття позивачем показників лічильників щодо поставки питної води на підігрів не покладають на відповідача обов'язку її оплатити.

Посилання позивача щодо правомірності набуття ним коштів як таких, що сплачені населенням за обсяги води для підігріву, є необґрунтованими, оскільки суперечать вимогам ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яка не передбачає такого виду комунальних послуг, як вода на підігрів. Також позивачем не доведено того факту, що він є виробником комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води до будинку, що належить відповідачу.

При цьому, зарахування судом сум, які надходили від відповідача в рахунок виконання умов договору та були безпідставно зараховані позивачем в рахунок оплати води для підігріву, не змінює призначення платежу, оскільки дані кошти надходили саме за укладеним між сторонами договором в рахунок оплати передбачених ним послуг, яким не передбачена оплата води, що йде на підігрів. Позивачем також вказані кошти були віднесені в рахунок оплати за договором і не повертались як безпідставно набуті.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно вимог ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

В силу приписів ч.2 ст.22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та п.5 ч.3 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

В основу оскаржуваних судових рішень про відмову у стягненні 502778,49 грн. основного боргу, яка є вартістю наданих позивачем послуг з постачання питної води на підігрів (для виготовлення гарячої води), покладено висновки про те, що відповідач не є виробником гарячої води, на має на балансі або у віданні теплових пунктів, і такі теплові пункти, на які надходила від позивача питна вода, знаходяться на балансі ПАТ "Київенерго", а укладений між сторонами договір №06420/2-01 від 02.03.2006, неналежним виконанням якого обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води, а статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не передбачено такого виду комунальних послуг, як вода для підігріву.

Однак, розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача стосовно того, що спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з постачання питної води та відведення стоків, обсяги яких сторонами визначено актами відповідно до умов договору, правовідносини за яким між сторонами регулюються виходячи зі складених двосторонніх актів, а не у зв'язку із оплатою обсягів питної води, яка йде на підігрів та в подальшому використовується для гарячого водопостачання (є сировиною для виробництва гарячої води), як про це зазначає відповідач, як і не з'ясовано судами питання стосовно дотримання сторонами умов договору щодо порядку зняття показників лічильників, надання відповідачем заперечень щодо кількості або вартості наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення.

Крім того, відмовляючи частково у задоволенні позовних вимог у розмірі 502778,49 грн. за поставлену холодну воду для виготовлення гарячої води, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що теплові пункти (бойлери), на які надходила від позивача питна вода, знаходяться на балансі ПАТ "Київенерго", при цьому, не з'ясувавши питання стосовно наявності між ПАТ "Київенерго" та КП "Житлово-експлуатаційна організація-109 Голосіївського району" правовідносин на відпуск енергії в розумінні ст.275 ГК України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спір у даній справі виник з приводу оплати послуг з водопостачання та водовідведення, обсяг яких сторонами визначено актами про зняття показників водолічильників у відповідності з договором, причому умовами укладеного між сторонами договору не встановлено звільнення абонента від сплати за надані йому послуги постачання води, яка підігрівається в теплових пунктах, що не перебувають на балансі абонента.

Таким чином, вищенаведені твердження суду апеляційної інстанції не підтверджені документально, відсутнє посилання на відповідні матеріали справи, ПАТ "Київенерго", стосовно якого з'ясовувалися наведені обставини, до участі у справі на залучалося, відповідна підтверджуюча документація у нього не витребовувалася, правовідносини сторін з ПАТ "Київенерго" не з'ясовувалися.

За таких обставин, колегія погоджується з доводами заявника про те, що висновки судів щодо відсутності на балансі відповідача теплопунктів, на які позивачем постачалася питна вода для підігріву, ґрунтуються на неповному з'ясуванні обставин справи з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів щодо передачі іншим суб'єктам господарювання (окрім відповідача) цих теплопунктів.

Натомість висновок апеляційного суду про невизначеність чинним законодавством такого виду комунальних послуг як вода для підігріву, що покладений в обґрунтування неправомірності набуття спірних коштів з цільовим призначенням "вода для підігріву", спростовується, по-перше, змістом ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", з якої не вбачається, що встановлений нею перелік комунальних послуг є вичерпним. По-друге, з огляду на їх сплату в рамках договору, укладеного між сторонами, обставини безпідставного набуття позивачем коштів "за воду для підігріву" можуть бути предметом іншого позовного провадження (ст.1212 ЦК України).

Крім того, предметом договору №06420/2-01 від 02.03.2006 є забезпечення відповідача послугами з постачання питної води, якість якої повинна відповідати ДОСТу 2874-82 "Вода питна", та водовідведення без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуга буде використана відповідачем в своїй господарській діяльності: для надання послуг з холодного водопостачання чи для надання послуг з гарячого водопостачання.

Наведеним також спростовується посилання апеляційного суду на те, що ані умовами договору, ані законом не зобов'язано відповідача сплачувати позивачу за постачання питної води, що йде на підігрів, а договором передбачена лише поставка питної води, відтак, зняття позивачем показників лічильників щодо поставки питної води на підігрів не покладають на відповідача обов'язку її оплатити.

Колегія враховує, що наведеної вище правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення заборгованості за комунальні послуги, що виникають з подібних правовідносин за участю ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постанови ВГСУ від 16.05.2012 у справі №3/75-64/269, від 27.11.2012 у справі №52/237-35/143-2012, від 18.12.2012 у справі №14/71-52/28-2012, від 31.10.2013 у справі №910/5365/13 та від 05.11.2013 у справі №5011-75/17925-2012).

Крім того, при перевірці проведеного судом першої інстанції розрахунку заборгованості, апеляційна інстанція, пославшись на вчинену відповідачем переплату, здійснила зарахування сум, які надходили від відповідача в якості оплати води для підігріву (по коду 1-51379), в рахунок оплати передбачених договором послуг з постачання холодної питної води, відведення її стоків та відведення стоків гарячої води.

Дійсно, відповідно до п.2 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Проте, з матеріалів справи не вбачається безпідставне набуття позивачем грошових коштів, перерахованих відповідачем з призначенням платежу "вода для підігріву" (за кодом 1-51379), а з відповідним позовом на підставі ст.1212 ЦК України відповідач у даній справі не звертався.

За таких обставин, суд першої інстанції не врахував, що наявне самостійне зарахування судом вартості послуг з постачання холодної води для її підігріву, яка була сплачена відповідачем, у рахунок погашення заборгованості за передбачені договором інші послуги, яке (зарахування) мотивоване неправильним тлумаченням змісту ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та умов договору, є порушенням приписів п.2 ст.83 ГПК України шляхом безпідставного виходу за межі заявлених позовних вимог. Більше того, така неправомірна зміна цільового призначення платежу, зазначеного у платіжних документах, суперечить нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність України", Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", Інструкції "Про безготівкові рахунки України в національній валюті".

Апеляційна інстанція на вказані порушення помилково уваги не звернула.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення заборгованості за комунальні послуги, що виникають з подібних правовідносин за участю ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постанови ВГСУ від 21.08.2012 у справі №5011-67/3006-2012, від 03.04.2013 у справі №5011-16/11467-2012 та від 22.08.2013 у справі №5011-22/10286-2012).

В порушення вимог ст.ст.43,84,101,105 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки наявним у справі актам про зняття показань водолічильників (а.с.2-169 том 2), що погоджені і підписані відповідачем та є первинними документами, підтверджуючими факт надання послуг за договором.

Судами не встановлено, що сторонами не дотримано визначений умовами договору порядок зняття показників лічильників. Відповідач проти правильності визначення такого обсягу та вартістю наданих послуг у передбаченому договором порядку заперечень не надав, оскільки його наявні заперечення зводяться до неврегульованості умовами договору оплати поставленої холодної води для подальшого виготовлення гарячої води.

Таким чином, між сторонами відсутні розбіжності щодо обсягів постачання питної води для потреб водопостачання і водовідведення протягом квітня-вересня 2013р., які ґрунтуються на підписаних сторонами актах про зняття показань водолічильників.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні первинні платіжні документи, згідно яких відповідач оплачував вартість наданих позивачем комунальних послуг по коду 1-51379 (вода для підігріву) за спірний період (квітень-вересень 2013р.), в зв'язку з чим, касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 ГПК України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи витребувати у позивача відповідні платіжні документи з метою достеменного встановлення дійсного цільового призначення перерахованих відповідачем коштів, а також детальний розрахунок такої заборгованості з розмежуванням сум залежно від цільового призначення надаваних послуг, їх обсягів та періоду прострочення зобов'язання.

Відтак, суди передчасно дійшли висновку про наявність підстав для часткової відмови в позові.

Що стосується позовних вимог про стягнення 14502,99 грн. пені, 27019,32 грн. штрафу та 3% річних в сумі 2983 грн., які мають похідний характер від позовних вимог про стягнення основного боргу, то справа в цій частині позову також підлягає передачі на новий розгляд.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності заборгованості за надані послуги з оцінкою первинних платіжних документів, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судами попередніх інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 502778,49 грн. основного боргу, 14502,99 грн. пені, 27019,32 грн. штрафу та 3% річних в сумі 2983 грн. з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити.

Рішення господарського суду м.Києва від 17.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2014 у справі №910/24629/13 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 502778,49 грн. основного боргу, 14502,99 грн. пені, 27019,32 грн. штрафу та 3% річних в сумі 2983 грн. з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду м.Києва.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Ж.Корнілова

В.Цвігун